...мудріш...

Ми мовчки викурюєм, водимо поглядом час,
Яскраві події проходять тихенько повз нас,
Пропили, проспали такі невгамовні роки,
І так непомітно померли сивенькі батьки.
А зморшки січуть по лиці, мовби то по корі,
Раз, два школярі, а прокинулись – діти старі,
Секунда в секунду ми граємо покерний фарс,
Одна лише смерть не упустить ніколи свій шанс.
Що вийшло із глини, все зІйде невпинно туди,
Та тільки на глині черствіють гарненько сліди,
Ви просто задумайтесь – хто вже спромігся між вас,
Здобутком спинити хоч раз швидкоплинності час?
Вдихайте і далі нікчемності той нікотин,
Чи часом не ваш похилило від вітру там тин?
Хто прагне, не чує, що вчора він не доїдав,
Тому хай притихне ваш заздрісно-ниций удав.
Зніміться із пульсу тримання своєї руки,
Від вас помиттєво втікають і зараз роки,
Коли дочитаєте цей душозболений вірш,
Швиденько зірвіться, щоб жити хоч трохи мудріш…