Я більше нікому нічого не винен уже,

А винен якщо, то віддам вам усе, до холери!

Пустіть же мене, чорт візьми, на салон Le Bourget!

Я хочу нарешті уже розкрутити пропелер.

І байки, що я так давно вже ночами не сплю,

Злечу, як пташина у небо, відсунувши стопор.

Я зроблю, аякже, легенько там мертву петлю,

А може не вийду з піке і звалюся у штопор.

І криком екстазу злякаю я чорних ворон,

І ледь не торгнувшись землі, вправно вирулю вправо.

І може якийсь там французький місцевий барон,

Наступного разу сто євро на мене поставить.

Чи, може, впаду, не побачу каріб, гваделуп,

І раз політавши ось так, на чужині загину.

Мій, ще не старий, але сильно пошарпаний труп

Відправлять в залізному ящику на Батьківщину.

І ще невідомо, на жаль, чи заплаче там хто?

А й дійсно, чи буде тоді це для мене важливо?

Політ в Le Bourget не купляв я, а виграв в лото,

То треба, панове, сповна заплатити за диво.