Рвуся, мов птаха, до неба, Щоб політати під куполом синім. З вітром погратись у вербах Лугу, що м’яко розлігся на схилі… Дивна у мене з дитинства потреба.
Вабить мене сонце ясне… Світлом своїм вічно з Богом у згоді. Сяйво душевно – прекрасне Пестить нам землю при кожній нагоді. Хай же ніколи воно не погасне!
Світ наш – це зірка маленька. Скільки таїть у собі вона дива? Грань нині дива - тоненька. Ллється на землю його ціла злива… Щастя у змінах тобі, моя ненько!
Серце відкрий, Вічний Боже, Нам для добра і святої любові! Хай воно всім допоможе, Щирістю слова співучої мови, Вижити! Глузд хай в житті переможе!
Із власних спостережень - людина, котра любить світ і природу, вміє їх бачити не тільки зі споживацької точки зору, а з боку краси, завжди є більш доброю і душевною. Ваш вірш мені здався підтвердженням сеї істини. Тому щира Вам дяка за отриману радість при прочитанні.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
