Стою, дивлюсь - ну що за диво

Стою, дивлюсь – ну що за диво,

Що у цім світі за мана,

Така ти жіночка красива,

Мов у цім світі ти одна.

Ну, що, ну, що в тобі такого,

Все – як у всіх, а дещо – й гірш,

Нічого класного, їй-богу,

Чого ж ти звабила, як гріш

Дзвінкий ото купця чарує,

І він, зладнавши караван,

Між небезпеками мандрує,

Іде за сьомий океан.

Ну, що, ну, що в тобі такого,

Вже сиві коси, чи й краса,

А сірі очі, ну, їй-богу,

Які з очей тих чудеса.

І зморшки ріками земними

Уздовж очей тих пролягли,

Вуста шнурочками тонкими

Пишнот набратись не змогли.

А носик – ну, не Афродіти,

І вушка теж, як і у всіх,

І шиї вигин – де подіти, -

Не лебединий, як на гріх.

І рук твоїх не манікюри

Торкались, праця нелегка,

Товстенькі пальці, наче мури,

Шорстка долоня, ой, шорстка.

В плечах твоїх не спить тендітність,

Модельна зовнішність – не в тон,

Грудей овали – не елітність,

Постава теж – не принців сон.

Струнка хода зійшла в минуле,

Немов весною станув лід,

Мов ніжки молодість забули…

Стою, дивлюсь тобі услід.

Очима ніжно проводжаю

До горизонту образ твій,

І промовляю, промовляю:

- Яка ж ти гарна, Боже ж мій!