Боронила душу, двері зачинила,
Зачинила вікна, викопала рів,
Над душею стала, як орда стосила,
Розпалила ватру, щоби я згорів.
Боронила душу кріпко і завзято,
Як ото боронять від нашестя дім,
Та душа крилата, та душа – не хата,
Не закрить від неба, бо вона у нім.
Боронила люто, хату спопеляла,
Змурувала нову, глянула в вікно,
І зітхнула гірко – нащо ж воювала,
Адже точно знала, я в душі давно.
Сіла за війною, розсміялась стиха,
Ой, яка ж ти дивна, доленько земна,
Повно в тобі всього: радості і лиха,
Не одне й кохання, а душа – одна.
Боронити душу можна до знемоги,
І про те писати золоті вірші,
Врятувати душу можна від усього,
Неможливо тільки душу від душі.
| 
у Вас 
0
