Жаль, час біжить в один кінець

Жаль, час біжить в один кінець,

А не по колу, не по колу,

Я б другий раз пішов у школу,

І вдруге став би під вінець.

Жаль, що збулося, не вернуть,

І не змінити, не змінити,

А як хотілося б прожити,

Ще раз пройти повторно путь.

Жаль, одноразова в нас тара,

Це наше тіло, наше тіло,

Душа би многого хотіла,

Та дощ пройде, розтане хмара.

Жаль, в річку двічі не заходять,

Одну і ту ж, одну й ту саму,

Одну на світі мають маму,

І смерть одну лишень знаходять.

Жаль, не дано нам двох могилок,

Одному лиш, одному тілу,

Були б безстрашні ми і смілі,

Бо воскресали б із помилок.

Жаль, ми те маємо, що маєм,

Без змоги змін, без змоги зміни,

Не ставили би вдруге міни,

Самі на котрих вибухаєм.

Жаль, що йдучи в одну дорогу,

Ми вірим свято, вірим свято,

Що в нас отих доріг багато,

Вона ж одна – і сум від того.

Хоча нема за чим жаліти,

Дороги нашої отої,

Та вистачить її й одної,

Як прагнути одного світу.

Жаль, що з дитинства ми не зрілі,

Що ми в пітьмі, що ми незрячі,

І мрії наші не ходячі,

Пройтись би їм, вони ж злетіли.

Жаль, що в душі дверей немає,

І вікон теж, щоби узріти,

Які в душі цвітуть тій квіти,

І хто для нас їх там плекає.

Жаль, що в життя ми йдемо з ломом,

І рвемо душу, наче двері,

Тоді ж ридаєм на папері,

Що нас в житті побило громом.

Жаль, що в житті одна дорога,

І ми безправні мати волю

Без помилок обрати долю,

І вірну стежку від порога.

Жаль, що душа зростила крила,

І жаль, їх томить, як літає,

Де доведеться, там сідає,

Злетіти ж знов не має сили.

Жаль, що сліпа, не розуміє,

Все в однині - і світ, і доля,

Усе тісненьке, без роздолля,

Всяк пожинає те, що сіє.

Жаль, що на світі жнив багато,

Але в житті одні-єдині,

І чи батіг вони на спині,

Чи карамель – нам вижинати.

Жаль, що душа не має смаку,

Що тілу в солод, їй у кисле,

Від того й світ туманом висне,

І вірний путь наш без ознаки.

Жаль, що живемо раз на світі,

Родитися би нам повторно,

І перейти цей світ потворно,

Повторно затоптавши квіти.

Жаль, не живемо в світі вічно,

Тоді з доріг усяких змилок

В один змостили б між помилок,

І мали б світ свій пересічний.

Жаль, час біжить в один кінець,

І навіть вічний не по колу,

Я не пішов би вдруге в школу,

І раз під перший став вінець.

Тому нема за чим жаліти,

Бо і між вічності святої

Дороги нашої одної

Нам все одно замало в світі.

Жаль, скрізь не те, що всяк хотів,

А так хотілося б доріг

Пройти із сотню за поріг,

Нам би не вічності, життів.