До тебе, що родивсь раніше, Ніж вспіла я вдихнуть життя, Моя душа рукою пише Безсонне, смертне каяття: - Ти не шукай мене. Я інша. Тримай лише руками дим – В горнятку тиші мої вірші, - Де спить журба, а сум один. А на долоні рветься стрімко Дорога із серцебиття. Моє ім’я – лиш світу вітка І паросток всього буття. - Не проклинай. Нічого не зробила, Такого я, щоб ненависть жила. У тихий вечір я кажу: «Любила Тебе. Та не коханою була». О, Господи! Я вірністю служила Твоїм думкам, поетові – тобі… Завмерла кров, зупинка в жилах, Тепер належу не собі.
"Моє ім'я - лиш світу ГІЛКА І паросток всього буття".
Миросю, і на цьому постав крапку. Бо ти справді нічого такого не зробила, щоб "ненависть жила". Навпаки! Невдовзі паростки твоїх віршів просто зацвітуть.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Рада знову Вас бачити на сайті з прекрасним і мудрим віршем. Ви вірно підмітили недоліки людського характеру. Але такими нас зробив Господь, він же Матінка природа. Не ангели ми, і в лиху годину наші
у Вас 
0
