По закутках душі, там де вітер не носиться
Не вщухають дощі й буйні трави із росами
Вже немає давно сонця променя ясного
Бо не світить воно, в небі хмари мов насипом
І зірвалось життя, наче вічною прірвою
І не милі вогні, і цикади вечірнії,
І поламаний світ на розсипані пазлики,
а на серці лиш лід гострим різом алмазовим,
і неначе буття зупинилось, і час застиг,
і нема вороття, і довіри до них,
і нагадує світ і життя про ті дні
де боліла душа й не горіли вогні...
Де боліла душа й сизокрилою птахою
Билось серце вночі наче знов перед плахою
Там де криком безсилля хотілось промовити
Не ламайте того, що не вами будоване,
Не ламайте того, що не вами будоване
Не скуєте того, хто вже був під оковами
Не спотворити більш, що раніше розтрощено
Тут лиш хмари і дощ, і лиш трави із росами.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
