Закричали сови в пожилих роках

Закричали сови в пожилих роках,

Закричали сови із далеких днів,

Я про неньку рідну у своїх віршах

Не писав ніколи, хоч завжди хотів.

Не вростало слово, що було в душі,

Не вростало в риму, мов у лід трава,

Слів таких багато, та вони чужі,

Мамо, де синівські вам знайти слова.

Мовити, любив вас – правда, та пісна,

Мовити, сумую – сум не вічний теж,

Зацвіла калина біла та рясна,

Мамо, ви погляньте із-за вічних меж.

Зацвіла калина і шумить гроза,

І біжить струмочок, де ми всі жили,

Ні, то не струмочок, то моя сльоза,

Продали ми хату, мамо, продали.

Продали ми піт ваш, сльози й мозолі,

Так життя скрутилось, ви пробачте нас,

Ми спалили душу, і тепер в золі,

Як картоплю, слово я печу для вас.

Та дарма стараюсь, вас давно нема,

В наші сінокоси ліс уже забіг,

І мілкі здаються всі земні слова,

Я заплачу, мамо, замість слів усіх.