Богом забута зима стукала до хати,
Ти відійшла від вікна в глибину кімнати,
Дім це, звичайно, не мій, дім це поміж нами,
Мила, кохана, постій – снігом, як сльозами.
Сумно торкалась шибок гілка абрикоси,
Тінь твоя десь за вікном поправляла коси.
Тінь, до якої лиш крок, міряний роками,
Серед таємних думок темними ночами.
|