Прощавай

Прощавай, як останній постріл в скроню,

Прощавай, як над травами роса,

І з очей витікає на долоню

Вся душа, вся солона, як сльоза.

Прощавай – і громами понад світом,

Прощавай – попереду каламуть,

Край душі хтось поклав зів’ялі квіти,

І весну, де вони не зацвітуть.

Прощавай – білий лебідь, ніби камінь,

Прощавай, за вікном горить свіча,

Рветься світ, як за подихом останнім,

Звідкіля не вертається душа.

Прощавай – і вся осінь журавлями,

Прощавай – і у вирій без кінця,

Тишина, як надгробок поміж нами,

І слова, як вінчання без вінця.

Прощавай – і млини до горизонту,

Прощавай – так запечено життя,

Що любов на війні без ліній фронту

В трибунал відправляє каяття.

Прощавай – у берези власне слово,

Та завжди в унісон шумить весь гай,

Раптом ми в наших душах, не навколо,

В словниках там немає прощавай.