Троянда дивна зачаїлася в кущах –

Щось там секретне вітру шепотіла,

Про те, що тільки жити почала –

То ж не страшна ніяка вража сила…

Здавалось їй, що сила вся в красі

То ж не підвладна хитрощам природи,

Але туман підступний опустивсь

Та приховав її чаруючі принади…

Не видно оксамитових убранств,

Магічний аромат став не відчутний…

Та ще й мороз у ніжну кригу закував

ЇЇ красу, як у кришталь могутній…

То ж гордо знов хизується вона,

Тим кришталево чистим діамантом…

Та не підозрює Троянда, що краса –

Смертельним є лише її моментом…

Замерзнувши самотньо в небутті

Отак ще день, чи другий простояла,

Нікому ніжних почуттів не додала,

Троянда й смерть свою спіткала…

Наївно-гордою Троянда ця була,

Шукала велич, а красу свою ховала,

Тому життя таке нікчемне прожила -

На землю чорним тягарем упала…

Десь там розтоптана отак лежить

Та примерзає, мабуть, бездиханна

Забута, ніжно не оспівана ніким,

В опалім листі шлях свій завершає…

25.10.2019

#поезія_Іванна_Осос