Троянда дивна зачаїлася в кущах –
Щось там секретне вітру шепотіла,
Про те, що тільки жити почала –
То ж не страшна ніяка вража сила…
Здавалось їй, що сила вся в красі
То ж не підвладна хитрощам природи,
Але туман підступний опустивсь
Та приховав її чаруючі принади…
Не видно оксамитових убранств,
Магічний аромат став не відчутний…
Та ще й мороз у ніжну кригу закував
ЇЇ красу, як у кришталь могутній…
То ж гордо знов хизується вона,
Тим кришталево чистим діамантом…
Та не підозрює Троянда, що краса –
Смертельним є лише її моментом…
Замерзнувши самотньо в небутті
Отак ще день, чи другий простояла,
Нікому ніжних почуттів не додала,
Троянда й смерть свою спіткала…
Наївно-гордою Троянда ця була,
Шукала велич, а красу свою ховала,
Тому життя таке нікчемне прожила -
На землю чорним тягарем упала…
Десь там розтоптана отак лежить
Та примерзає, мабуть, бездиханна
Забута, ніжно не оспівана ніким,
В опалім листі шлях свій завершає…
25.10.2019
#поезія_Іванна_Осос
| 
у Вас 
