Повертаюсь, вік проживши, я у себе

Повертаюсь, вік проживши, я у себе,

У секунди, котрі тут нам за століття,

Де довкола тільки вічне чорне небо,

І не знати – чи то світ, а чи безсвіття.

А коли зіходить сонце в тому краї,

Розумієш, що ти випірнув з ілюзій,

Тільки день там перейшовши, знов жадаєш

Опинитись в ілюзорному у крузі.

В тих краях життя минають, ніби точки,

Розтягнувшись в дивну вічність в не безсмерті,

Ми є древо й водночас його листочки,

Номери ми і ведучий на концерті.