Важко навіть промовити те,
Що вирує у стомлених грудях,
У графі "ціль життя" - пусте,
Розчаровано цілюсь по людях...
Переводжу знервований вдих,
Хаотично хапаю в напрузі,
В забуття відправляю всіх тих,
Хто мені набивався у друзі...
Серед гарних картинок - вона,
Наче зірка аж надцяти років,
Від судом почуттів, без вина
У агонії падаю... - вроки...
І даремно доводити правд,
Винуватий у кожному кроці,
Не чекаю розрад і порад,
Бо немає у тілі емоцій...
В задзеркаллі облитий у бруд,
Із німим запитанням: за віщо?
Куди бігти для мнимих спокут,
Коли скрізь тебе докором нищать?...
Виявляється краще грішить,
Бути демоном, татем, - примара,
Хоч тоді тебе буде душить
Твоя совість - найгірша покара...
Божевілля нестерпно гризе,
Мов метаюсь у замкнутім колі,
Хто наслав на мій рід це усе?
Ради чого ламати так долі?
Ані дня не віддався для себе,
Із захопленням пазли збирав,
А, виходить, ти просто потреба,
Тимчасова, щоб інший забрав...
Милуватися щастям обабіч?
Доторкатись із дозволу сонця?
Прослизати, мов тінню, нА ніч?
Сміх дитини ловити з віконця?
Прокажено ридаю, сміюсь,
Від безсилля молюся до чорта,
Не вберіг мою Бог сім'ю,
Я заочно між нечистю - гордо...
Так, звичайно, в трагедіях винних
Тільки двоє, та як пояснити,
Коли відданих, вірних і сильних
Доїдають, що хочеться вити?...
Не догледів, бо запрацювався,
Недокоханість звів нанівець,
Все, чим марив, утратив, догрався,
Крах ілюзії... щастя,... кінець...
| 
та
у Вас 
0
