КОЛИСЬ БУЛО… Колись було – і мріялось, й кохалось, Але, чомусь, що треба не прийшло, Хоч своє щастя відшукати намагалась, Та моє Сонце так насправді й не зійшло…
Життя такі крутезні видавало повороти, Яких би точно не хотілось навіть в снах, Чинила доля почуттям моїм супротив, То ж досягло життя моє лиш крах…
Чомусь мені кохання не судилось, Те що в кіно, у віршах, чи в казках, Усе, що мріялось колись, а чи наснилось, Десь на життєвих розгубилося стежках…
За крок до мрії, чи за мить до щастя – В надіях марних все життя моє пройшло, Ба навіть те, що думала – «Збулося!» Насправді тільки більше болю додало…
Ось догорає, мабуть, й вогнище останнє Чомусь малює знову образи пусті, Якщо вже не зійде для мене Сонце раннє, То лиш слова оці залишаться прості…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
у Вас