Я ВИП'Ю ОСІНЬ
Я ВИП ’ Ю ОСІНЬ Я вип ’ ю Осінь цю до дна… Прогірклу, скисшу та солону, Якщо і залишатимусь одна, Позбавившись її тенет полону… Ця Осінь смаку сліз й біди, Ночей безсонних до світанку, Якщо й душевні рани обійти, Тілесні болі розривають зранку… Куди подівся солод та дурман, Яким завжди була багата Осінь, Де той п ’ янкий її густий туман, Що золотом окроплює волосся… Де її чари й той духмяний світ, Що розливається душею й тілом, Який і почуттям дає новий політ, Такий, щоб знову жити захотіла… Де дух її, зігріє що і п’янить, Спокою присмаку й блаженства, Коли струна в душі бринить, Добравшись до самого серця. Я вип ’ ю Осінь цю до дна… Хоч приторна вона й холодна, Вже краще нею отруюся я одна, Вона якщо лише для цього годна… © Іванна Осос#поезія_Іванна_Осос 9 .09.2020
Додав: Lilafea (09.09.2020)
| Автор: © Іванна Осос
Розміщено на сторінці : Життя...
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1275
# закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин ( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ leskiv : Ох, вже ця душа стражденна.
leskiv : Погоджуюся. Життєвий шлях треба обирати самому.
НАЙПОШИРЕНІШІ КЛЮЧОВІ СЛОВА
у Вас 
