Куплю, підбурю, заморочу…
І де тут, скажете, обман?
Не думайте, що я пророчу,
Та нам пороблено – туман.
Нам кажуть біле, а там чорне,
Все, ніби добре, а нам зле…
Бува така журба огорне,
Що серце стиснеться…, але
Як завжди, з*явиться людина,
(Коли час виборів настав)
І змокне ваша одежина,
Дізнавшись хто, і скільки вкрав.
А він порядний, славний, добрий.
Як навести він знає лад…
Вже сонце клониться за обрій,
А в нього купа ще балад.
І нам від того аж не краще,
Та все ж душа, як горобець,
Почути хоче щось путяще,
А не лише, що йде кінець.
І ви вже дякуєте Богу,
Що Він спасіння нам послав…
- О, цей надасть нам допомогу!
А він , бач, мороку наслав.
Складають нам ці заморочки
«Достойні» люди, багачі -
Не ті, що бідні без сорочки,
Які лиш влади трубачі.
Отак туманом і обманом
Морочать український люд,
Щоб стати гордим, чинним паном,
Щоби не впасти «князю» в бруд.
От би зібралися докупи
(Увесь цей багатенький люд)
І ради власної спокути
Вчинили над собою суд.
Вернули б грошики із тіні
І враз наповнили казну,
Зробили б ласку Україні,
Для себе ж - славу показну.
Не дотували би чужинців,
А власний, зболений народ,
Прекрасних, добрих українців
За просто так – без нагород.
Тоді настала би година
Весела, світла, осяйна…
І воз*єдналась би родина,
І в лету канула б війна…
Допоки житиму, надіюсь,
Що і у нас наступить лад,
Бо в Україні правда зріє,
І не відступить вже назад.
Живи, мій брате, без обману
І правді литись не зашкодь.
Душа, не знатиме дурману.
Таку – чекатиме Господь…
|
у Вас 
0
