А МОРЕ – ЦЕ Я…
А Море – це, мабуть, я…
Мій дух, що парить високо
Це помислів глибина,
Як вірші пишу ненароком…
А Море – це, мабуть, я…
Життя, що чомусь недолуге,
Болюча в мені душа,
Та шанс, що не випав вдруге.
А Море – це, мабуть, я…
Блакить, що високо в Небі,
Ота моїх мрій імла,
Не здійснених по потребі…
А Море – це, мабуть, я…
Що замкнена ніби в крузі,
Бурхлива думок течія,
Самотність, де море друзів.
А Море – це, мабуть, я…
Обвінчана із світанком,
Несправжня моя сім’я,
Уквітчана не серпанком.
А Море – це, мабуть, я…
Чи доля моя плакуча,
Якщо ж споглядать здаля,
То, наче, і не скрипуча…
А Море – це, мабуть, я…
Забута в хвилини горя,
Тоді, як й в житті діра,
Лиш Небо – моя охорона!
А Море – це, мабуть, я…
Така ж як і Море дивна,
Солона така ж в сльозах,
Хоч, ніби, насправді сильна!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
6.10.2020
|
у Вас 
