ВІДЬМА Вона також була колись прекрасною, Цнотливо-ніжною та вірність берегла, Але життя зламало... стала власною, Тепер вже Відьмою гукає й дітвора...
Усі вважали її надто недступною, Сором'язлива із румянцем на щоках Та вона просто була однолюбкою, Мов потонула бо в коханого очах...
Була в коханні вона ніби божевільною, Цілунком ніжним одурманена одним, Ним очарована не була, навіть вільною, Бо й обіцянкам сліпо вірила дурним...
Та почуття її давно уже розтоптано, У серці болем закипіла навіть кров, Переплелася Віра з марною Надією, В душі завмерла нерозділена Любов.
Вона давно й сама себе вважає Відьмою, Черства, жорстка і не підвладна почуттям, Усе життя вона старалась бути вірною, Та, мабуть, й душу він Чортам тоді продав...
Тож не спішіть глумитися над Відьмою, Якщо не впевнені, що тут доречний сміх. Можливо, так простіше бути вільною, Хоча чужий болить в душі і досі гріх...
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 923 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас