ЧИЇСЬ СПОКУТУЄМ ГРІХИ
Чиїсь, мабуть, спокутуєм гріхи,
Та терпимо за прадідів провину,
Прийшла яка до нас через віки,
Упавши чи на нас, чи на дитину…
Чиїсь, мабуть, спокутуєм гріхи,
Не розуміючи ні кари, ні відплати,
Як у гнізді безпомічні птахи,
Не знають не дано чому літати…
Чиїсь, мабуть, спокутуєм гріхи,
Бо хтось давав присяги необачно,
Своєї влади досягаючи й пихи,
Прожити в задоволення та смачно…
Чиїсь, мабуть, спокутуєм гріхи,
За тих, хто з нечистю здружився,
Гадав на картах, чи шукав «бульки»,
Щоб лиш у нього гріш водився…
Чиїсь, мабуть, спокутуєм гріхи,
У атеїзмі в кого була перемога,
Достатком набивати щоб міхи,
То зневажали часто навіть Бога…
Чиїсь, мабуть, спокутуєм гріхи,
Ковтаємо родинну гіркоту і сльози,
Що до життєвої долито нам ріки,
Коли чиясь гординя завишала дози…
Чиїсь, мабуть, спокутуєм гріхи,
Хоч намагаємось собою завжди бути,
Шукаєм чисті лиш дороги та шляхи,
Але не здатне Небо роду гріх забути…
Чиїсь, мабуть, спокутуєм гріхи,
Тому затямим нині й повсякденно –
Життям своїм повинні так пройти,
Щоб хтось за нас не мучився даремно…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
14.06.2021
|
у Вас 
0
