Так дивно... В моменти горя соромитись власного щастя...
Бо болю навколо море... Й комусь, ще болючішим здасться...
Так дивно ховати світло, щоб темряву не сколихнути...
І тихо дивитися звідти... І глибоко не вдихнути...
Чи ж маємо право на радість? На усмішку між чужим болем?..
І крила, крізь власну завзятість, розправити над темним морем?
Засяяти ясно світлом?.. Розлитись в усмішці навколо?..
І радість сіяти світом?.. Між темряви й болю людського?..
Чи ж маємо право бути? І настрій творити весняний...
Блакиттю ясних незабудок... Із горя будити до тями?
Усмішкою між кульбабок зшивати сердечні рани...
І йдучи, завжди, на прощання, любов прикладати старанно...
Так, маємо право на радість... На зцілення у любові...
І темному болю на заздрість, квітчати навколо весною...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
