Гуляючи між трав, я бачу роси... І в серці виникає море сліз, якими небо омиває землю... які з очей людських, мов ріки скрізь... В повітрі чисто, а бринить тривога, в людських очах, серцях горить лиш страх... У молитов шукають допомоги... Не мають спокою, здавалося б і в снах... Хтось і мене спинив на днях в дорозі... -" Ви посмішку згубили десь свою..." Вона загублена... між трав де роси... де небо плаче і мою сльозу...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
