Життя – не зі сцен балет, де ми – глядачі в партері, Падіння, зусилля, злет, - і все у прямім етері… І оступ – всього один, і шансу нема повтору, І часто пускають дим, приховуючи потвору… У вирі людських неправд, у просвітах чистих істин, Так рідко діждеш порад, ні за що дадуть поїсти… І ніби затишний дім, душевність є суть спокою, Та стихлий грошовий дзвін змиває цю суть рікою… Взаємність не має сил, угору ідуть самотні, І море, і сніжний схил вважаються дуже модні… І лише один нюанс лишився незмінно цільним: Що слабкості серед нас прощаються тільки сильним… Боротись, крізь бурі йти, не маючи крил, летіти, Смакуючи мить мети, здобутків нових хотіти… Живемо не як святі, не раз довелось грішити, Та вмерти бояться ті, хто далі бояться жити…
Дуже правдивий і щирий вірш. Особливо сподобалися останні строчки. Думається, що смерті боїться більшість людей, але боїться по-різному: одні йдуть на бій, усвідомлюючи неминучість кінця, а інші, як той, що в кремлі, посилає на смерть інших, ховаючись за їхніми спинами, певно думає, що Кістлява його в бункері не дістане. Ну, це ми ще побачимо.
Так. А ще як багато таких, які направо і наліво вигукували патріотичні гасла, а нині і носа на вулицю не висовують або різними методами уникають вступу до лав ЗСУ. Усе відносно, усе.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
2
