Шматочок неба з мого віконця -
Той світ, що бачу я все життя.
Не часто видно на небі сонце.
Лиш чути вітра гучне виття.
Бурхливий вітре моєї долі,
Чому так виєш, лютуєш ти?
Я дуже довго живу в неволі.
Чому не хочеш мене спасти?
Природу, квіти, людей любила
І дощ улітку, спів солов"їв.
Душа не мала достатньо сили
Зламати клітку, втекти в гаї.
Я вже старію. Життя немиле.
Свободу рідко я бачу в снах.
Недовго, певно, вже до могили.
Там обернуся в нікчемний прах.
Шматочок неба, дарунок долі,
В уяві буйній - то цілий світ.
Ще мить - я бачу себе у полі,
Вплітаю в коси ромашок цвіт.
Ностальгія.., як багато води утекло з того часу.., яким милим здається зараз те, на що тоді і не зверталося уваги. Ох і розхвилювали Ви мене своїм віршем...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Глибокий алегоричний вірш про кармічну справедливість і моральне покарання. Вміло описали "бенкет долі", де людина змушена "скуштувати" наслідки своїх вчинків. Ех, якби ж вж
у Вас 
0
