Моє життя підходить до кінця.
Я не шкодую. Це - закон природи.
Я переношу мужньо всі знегоди,
Страждання чашу вип"ю до денця.
* * *
Хто вам сказав, що я пишу вірші?
Я не пишу. Для цього обмаль хисту.
То прояви бідової душі -
Думки, які сплітаються в намисто
З моїх бажань, надій, фантазій, мрій
І спогадів щасливих і не дуже.
Вони кружляють в голові моїй.
Я мовою їх висловити мушу.
Записую словами всі думки.
Повільно душу спокій огортає.
Нічого, що невдалі ці рядки.
Я не поет. Лиш поголос йде краєм.
* * *
Сивина, сивина
Посріблила волосся.
Раптом згасла любов,
Що палала в душі.
Старість - не дивина.
Ген, йде та, що приносить
Вічний спокій. Я знов
Лиш за крок до межі.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 206 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
