Я так і не зрозумію тебе... Нам дали разом усе, щоб творити щось неймовірне... Навколо війна реве, а ми крок у крок ішли вірно... Ми правили вірний бал, пізнавши Феміду... Нам Бог перемогу давав, бо шлях був наш вірний... Нам крила сягали небес, бо звідти видніше... Щоб кожен у вірі воскрес... І чесний і грішний... Фундамент на віки був... І була б фортеця... Здавалось ще трохи, ще крок... Тепер все зітреться... Ти скажеш, що кожен є Сам і власна фортеця? Та Бог не даремно двом дав... Дав те що тепер не дається... Не схибив? Піймав чи за хвіст із марева птицю? Тим часом, ти сам не вберіг від Бога Жар птицю.... Нам Бог дарував на двох успішної долі, довірив людські почуття у наші долоні... Щоб стали очима тут, від Бога, Феміди!!! Дав двом, що дають десятьом... Ти точно не схибив???
Мова вірша піднесена, що підкреслює значущість втраченого. Але за високим стилем читається жива людська драма - про довіру, яку не виправдали, про дар, який не зберегли. На мою думку, у творі мова не просто про особисту драму, а роздум про відповідальність, про те, як людські слабкості руйнують плани. Центральна метафора - божественна місія, яку двоє мали виконати разом.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
