Всі прагнуть успіху в житті та слави...

У прагненні до щастя б»ються,
Не знають істинної цілі…
Засліплені тим прагненням гризуться,
Приходячи слабким на зміну!

Любов, надію, віру розгубили,
Ідуть по головах, серцях і душах,
Терпіння всесвіту із чаші вже розлили,
Покарані живуть в душевних муках.

Все нарікають на життя злиденне
Не бачать вбогі головного.
І не розкаються вони за винне,
Винять в тім інших…не себе одного.

Купують й продають усе за гроші
Та демонструють зверхність свою,
Радіють…Думають:«Я меценат хороший!»
Занурюючись в «благодійність з головою».

Говорять про кохання вічне,
На показ виставляють «щастя» своє,
Й не знають, що не продається почуття одвічне,
Залишаються духовно сиротою.

Ще люблять грати в дружбу,
Забувши що це слово значить.
Та у біді чи просто смутку не подадуть тобі вже руку,
Поки самі від того не заплачуть.

Хто знає, може це життя?
І хто сказав, що може бути інше?
Шукаєм ми в розвагах забуття,
Та розчаровуємось ми все більше.

Це правда – в бурхливому потоці днів
Ми часто забуваєм цінне,
Й коли досягнем чого хочем, -
То вже навкруг нема нічого, тільки поле мінне!
Нема посеред розкошу нічого – тільки вітер плинний!

Та чи на фініші досягнем чого хочем,
Про що у вирії щоденнім так клопочем?
Мабуть, що ні. То лиш ілюзія уяви!
І чи насправді ми цього хотіли?
Звичайно – ні! То були лише примх забави!