У вишневому садочку У затишному кутку Два сивеньких ветерани Вели мову ось таку: Перший каже: Дивись, друже Як же гарно ми живем З кожним днем и кожним роком До кращого життя йдем. Була в нас одна корова, Тепер маємо аж три. Бігало курча по двору, а тепер і не злічить. Кури-гуси-каченята Нам покою не дають. До великого корита Всі, як на парад, ідуть. А для чого так багато,- Дід запитує другий. Це для тебе все занадто Ти уже не молодий. Треба вже відпочивати, Сили наші вже не ті. Щоб из цим усім впорати тут потрібні молоді. Сумно перший посміхнувся, -Доля в мене вже така, Потім швидко повернувся і сказав такі слова: -Син у мене інженер, Він у городі живе. Має двох синів-студентів, Не працюе він ніде. Жінка також не працює, Бо роботи в них нема, А із мого господарства Живе синова сім'я.
Схоже на вступ до серійної прози, В чому родзинка? Де рима вірша? Я не встаю, не подумай, у позу, Але поезію пише душа. Ти ж не дасиш її будь-кому в світі, Може, в житті, взагалі, не дасиш, Але даремно не смій розпустити Божий талант на приземлений вірш...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
