Сумно їм, але вони не плачуть, Тиснучись боками до дверей. Хоч узимку їх життя собаче Незрівнянно гірше ніж людей. Мало чим зарадити я можу Зграї безневинній у цей час. На собаку став і сам похожий І на легку здобич водночас. Теплий тамбур - у собак задача, Ще поїсти ситно досхочу. Ось і всі премудрості собачі, А мої? – Я краще промовчу…
Софіє, колись у Ворзелі пообіцяв Насті написати вірша про собаку, яка шукала тепла на східцях Уваровського дому і, як це нерідко буває в нас, забув про обіцянку, а вчора пригадав. Ось така невигадана історія. Дякую.
І ти пам'ятаєш її??? Так, саме про неї мова, чомусь не сподівався, що крім мене та Насті, маленьку бідолагу запам'ятає ще хтось. Зараз я дуже радий, що помилявся .
Я знаю про це, тому заперечувати не стану, бачив і я неодноразово собачі сльози, у мене чомусь склалося враження, що собаки ще тим відрізняються від людей, що соромляться своїх сліз. Дякую тобі, Катю, що не забуваєш про мене і знаходиш час щоб прочитатати та прокоментувати мої вірші.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
.
