Закоханості небагато Весною в моїй голові. Давно з нетерпінням лопата Чекає на мене в хліві. Я думаю, радості мало Робити поклони землі. І потім комусь на привалі Про болі казати й жалі. Та ще невідома заплата За муки оті та труди. Доводилося й сумувати, Коли дозрівали плоди. Проте, марнувати в розмовах Свій час селянину не слід. Нелегко дається, панове, Окроплений потом наш хліб!
Не поспішай наздоганяти чужі літа, Андрію, і ніколи не підганяй свої, це моя щира порада тобі. Якщо тобі знайома змальована у вірші картинка, значить я не обманув інших, тих, хто може тільки здогадуватися про подібне.
Я як Ви в село вертаю Там мої роки молоді Весна надіями співає Хоч мої ноги у воді В нас обох мрії пахнуть потом Землі яка хлібом дарить Тому не ставаймо їм проти Бо мрії живі. Їх болить. Нам треба бути. Весь час бути Там де майбутність кличе нас Нам її голос треба чути Це єдиний дороговказ.
Вірш Ваш дуже сподобався, тому захотів віршем його скоментувати. Дуже дякую за увагу. З пошаною Василь Шляхтич
Щиро вам вдячний, пане Василю, за такий гарний віршований коментар.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Пане Іване, час і нині то повзе, то біжить, то летить, як і ця бувальщина, яка вже давно вилетіла за межі Чумацького Шляху, бо як не дивно, час має властивість змінюватись
Asedo1949: Дуже важкі рядки. Серце огортає туга за таких ось героїв. А скільки їх вже лежить в нашій змученій горем, але нескореній землі, та водночас велика гордість розпирає груди
та
у Вас 
1
