Ланцюг проблем – головоломки, спотворений у небі шлях чумацький, а люди на землі – кумедні гномики, наштовхуються в метушні зненацька. Працює примітивна логіка – і боязко відстрибують, як м*ячики, кульгавого не краще коника. Ми – ні до чого не придатні датчики, солдатики життям накручені, ми долею поломані годинники, такими ж механізмами осуджені, від істини такі далекі критики. Загублені в собі без компасу, Як путники чекаєм на убочині, Та в*язневі без права голосу Не має сенсу каятись у злочині. Наївно зовсім не сумісними й невласними живемо ролями, ми віддані невірній істині під небом, не покритим зорями.
а взагалі,якщо поділити людей на тих,що самі творять свою долю, і на тих, що зневірившись у житті, стають маріонетками в руках самої долі,то цей вірш про останніх.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Дякую, п. Таміло, за коментар. Це не тільки сумно, а й дуже боляче. І найстрашніше, що такими зрадниками виявилися люди, яких ми добре знаємо,
у Вас 
0
Гарно! Оце дід мало не втрапив у халепу! :s-