Примружив обрій вечором повіки І стало ближчим небо до землі. Побільшало відразу в чоловіка Від роздумів морщинок на чолі. Що – миті – зорі обважнілі вище, Що – далі в часі – вужчають стежки. Я – човен перевернутий вверх днищем На березі життєвої ріки. Покинутий всіма напризволяще, На сонці грію ранені боки. Гадалося, що відпочинок краще, А виявилось – зовсім навпаки. Суглоби трухлі так уже скрипочуть, Що безпорадний час – мій костоправ. Нелегко сумувати на обоччі, Коли вже ти лишаєшся без справ. Болять нестерпно невигойні шрами, - Сліди походів славних і боїв. Боровся я з підступними вітрами, Стрімкої не лякався течії. Занурювався носом у глибини, А мілководдя зримо обминав. Я імені не зрікся й на колінах Не залишався в затишку заплав. Побитий був – та розуму не втратив, - Втонути не вдалося – буду тліть. Така мені подяка вся і плата За працю від людей на схилі літ... Примружив обрій вечором повіки І стало ближчим небо до землі. І збільшилося трохи в чоловіка Від роздумів морщинок на чолі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
