ЕПОХА (цикл)

* * *

крізь галактичний сон

мені вмикається херсон

і я кричу ну як там браття

без багаття

не холодно вночі

під пам’ятником грітись

чи може вам сичі

заграли на трембіті

щоб ви змогли себе

намацати крізь морок

і втнути до небес

ламбаду на сім сорок

та знову як на зло

один на все село

зненацька прокидаюсь

мов заєць

тремчу в передчутті

всесвітньої розваги

і нишкну та утім

ще повно в діжці браги

отож я сполосну

барильце на осонні

щоб витрясти зі сну

усіх хто у херсоні

* * *

Зачухані стіни голодних надій —

Жива петеушна нестерпність.

Приходь і лишайся. І тихо нидій,

Свою притупляючи впертість.

Структура уроку до біса проста,

Як стінку на стінку в кварталі.

Оце тобі, вчителю, внутрішня мста

За зовнішній тиск ідеалів.

Отож викладайся, бо ти — викладач.

Спливає епоха застою.

І завтрашній ректор, округлий, мов м’яч,

Викочується із запою.

* * *

Я прикладаю мобілку

до свого відлуння,

й вона безвідмовно мовчить.

Органайзери

не витримують недовершеності.

Найвище досягнення людства —

сидіння на цитрусових.

Самотність — не ґандж.

Вона заглядає у вічі

й питає,

чому ти так довго

шукаєш свій зумер.

Сьогодні твій день

між старим і новим

передзвоном.

Прокинься для нього

і вимкни сльоту.

* * *

Рієлтери надій

розпродують кохання.

Уже воно спинилось у ціні

на ринку нерухомості ілюзій.

Купуйте, доки час

не став осіннім смутком

і доки ще у вас

не девальвовані чекання.

Купуйте, доки простір

не звузився

до точки витікання

із власної

прийдешності.

Уже лихвар

відслинює завдатки...

Купуйте!

Все одно

інфляція поїсть

всі міражі.

* * *

Експеримент із постаментами

удався.

Коловорот речей в природі

зріс

тотожно

видобутку нафти.

А на білбордах ще лежить

торішній сніг,

відсвічуючи

свастику мовчання.

Ми знов не при собі —

між Заходом і Сходом.

Ми знову ні при чім —

у рудокопнях пам’яті.

І під уламками епох

розпластуємось

іншими життями.

Яких

у нас

нема.

* * *

Іду світ за очі,

та натикаюсь на блок-пост

між простором і мною.

А в хлопців —

дика алергія

на перестиглих диваків.

Якби знаття,

то не пішов би манівцями,

а вийшов би на путівець

всесвітньої любові.

— Сідайте, дядьку, —

кажуть хлопці. —

У нас ще є НЗ.

Для профілактики печалі...

Скуштуйте!

Залпом.

І до дна.

„Оце так втрапив! —

думаю собі. —

Та в мене все ж

підвищений імунітет

для зберігання неповторності”.

Тікаю геть.

А хлопці

мовчки

скидають

із плечей

тягар.

* * *

Обух смерті

чекає розлючених псів.

Вітер ніжить газон

за парканом крутизни.

Я подався край світу

й на землю присів,

Щоб сильніше відчути

ментальність Вітчизни.

Помаранчевий потяг

мене обплітає вузлом.

Запліднили надії

оці божевільні майдани.

Чи проснутись,

чи спати

в обіймах із випитим злом,

Чи дивитись,

куди ти націлив минуле, Богдане.

Причіпляйте вагони,

вже доля у всесвіт сурмить.

Нас давно поєднали

спадкової туги відтинки.

І якщо від’єднати

від потягу часу

хоч мить,

То не дійде він вчасно

до неба зупинки.