Охоронець

У тіні власного мовчання,
У порожнечі і у тиші
Шумів нічного міста,
У соннім шепоті дерев,
В полоні цінного лахміття
Сидить собі старий дідусь.
Сидить собі в плямистій формі,
Вдихає тютюновий дим,
Закутавсь ним, неначе ковдрой,
Сідий від диму чи від літ
Він час від часу поглядає
Собі на груди, де на плямах,
Немов клеймо, у чорній рамці
Дрімає слово "Охоронець".
В промінні місяця, що в ніч
Пускає срібні стріли,
У павутинні нестандартних
Своїх нічних думок,
Лише хвилинку подрімавши,
Охороняє він сумлінно
Чиїсь ілюзії про власність.
Охороняє від безумців,
Які палають від бажання
Й собі швиденько заблукати
У лабіринті цих ілюзій...
Ілюзії - от справжній власник
Та ще й такий, що жоден
З його рабів-безумців
І не підозрює, що він
Насправді раб своїх ілюзій...
Про власність, владу чи контроль...
Сидить дідусь, охороняє,
Подиха димом, подрімає
І так сидітиме до ранку,
Доки з-за обрію не зійде,
Сполохавши до смерті ніч,
Яскравий охоронець дня...

09.05.02

* * *