Маленький столик, фон із диму і квант вечірнього інтиму, старе затерте фото, не хочеться горнути далі, майнула посмішка із жалю, у сторінках блокноту.
Із фото дивиться обличчя, що наче манить, наче кличе, до сміху впертий спогад; Я б міг поставити кайдани, не ворушити серця рани, та все це просто здогад.
Сьогодні бачив ненароком, щаслива йшла... і він нівроку, та що мені із того? Ти посміхнулася здалеку, я нібито тікав від спеки, удаючи сліпого..!
| 
та
у Вас 
0
