Стара хатина на краю села, Зігріта сонцем і дощами вмита, Поміж дерев, як квітка серед жита, Покрівлею червоною цвіла, - Коли була заселена й обжита, А зараз, ніби човник без весла, В траві високій тихо прилягла.
Більмо вікна розбитого на ній, І двері навстіж світові розкриті, Немов вдихають терпкий запах літа, Чи манять люд до хати на постій?.. Та я проходжу далі шляхом битим, Гірку сльозу стираючи із вій, І смуток ожива в душі моїй.
Не стало хати, тільки комин дірою в небо. Полинами поріс останній теплий спомин від печі до гнилої рами, до того, що дощі лишили... Село мовчить у власній тіні, ганяє вітер пустку схилом, вростають стіни в жовту глину... І тільки за селом, на сході, порушуючи вічну тишу, приходять зрідка, при нагоді, близькі і рідні... Кладовище...
Справді, тема важка. А, взагалі, чи є вони - легкі теми? Просто стараєшся писати і говорити про те, що тобі сьогодні болить. Дякую тобі, Софіє. Я колись читав уже твого вірша про подібне явище на ПМ, адже час від часу зазираю туди.
Колись про це мене і Світлана Луцкова запитувала. Незнаю чому, Софіє. Колись випадково потрапив на наш сайт і вже довгий час не зраджую йому. Проте, бачу, що потрібно не соромитися, а приєднуватися й до того гурту, тим паче, що там багато моїх знайомих розміщує свої твори, і рівень віршів там вищий, і критики більше... Розміщу згодом, через місяць - два...
Невстигне хата схолонуть,а спритні ділки уже в родичів спішать купити *стареньку*за копійки.Роздирають нелюди села.Уже дід чи бабуся не повезуть онучат на батьківщину.Бо з неї як пише Сонечка:*Не стало хати, тільки комин дірою в небо.* Страшно і сумно.
Дякую Вікторе!Ця тема і мене турбує...Колись давно я написав вірш, це був мабуть один із моїх перших взагалі. Про хату яку випадково побачив у віддаленому селі, сів покурив біля неї і такі відчуття нахлинули.Я його зараз поставлю.
Справді, багато таких покинутих хатин по Україні. Старі помирають, молоді у глибинку не повертаються, через відсутність, мабуть, роботи, безперспективність життя у віддалених від міст селах... Дякую тобі, Олексію.
Дуже, Оксано, боляче, а ще прикро стає від того, що зарадити, допомогти тут проста людина безсила, а можновладці на такі дрібнички не звертають увагу. Дякую.
Та хоч розбита, вона все таки домом Є слід що там жила колись родина Хату мою спалили в сорок сьомім Не покажу її для свого сна
Там була наша мала Україна Село... Церковця,,, остався тільки спомин. Думки молитви як мелодія инуть Запитанням весь час співаю - ЧОМУ?
Моє життя не сіє ворожнечі молитвою співають мої дні Роки пливуть а я шукаю втечі Над рідний Сян де сплять надійні речі І я їх бачу живучи в чужині В думках моїх вони завжди безпечні. 26.08.2010р. З повагою і віршем іду до Вас, Пане Вікторе. Добра бажаю!
Дякую вам, пане Василю, щиро дякую за гарний поетичний коментар. Під рядками вашого вірша: Моє життя не сіє ворожнечі, Молитвою співають мої дні.. - готовий залишити і свій підпис, правда. Ще раз - щиро дякую...
Це лише клаптик, шматочок, Алло, нашого буття, я навмисно багато крапок у кінці поставив, бо це не кінець, не закінчення вірша, а далі, справді, повинні солов'ї співати, але сумно... Мені дуже приємно, що написане мною вам подобається. Дякую вам за увагу.
Дякую тобі, Людмило. Написалося, як думалося, але форма вірша, трохи незвична для мене, може, також додала словам кращого звучання.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
Проте, бачу, що потрібно не соромитися, а приєднуватися й до того гурту, тим паче, що там багато моїх знайомих розміщує свої твори, і рівень віршів там вищий, і критики більше... 
