Їй дев'ятнадцять було

Гаряча кров з-під рукава втікала,
холола, перетворюючись в лід.
Якої долі дівчина шукала?
Чому обрала смерть серед всіх їх?

А бідна мати. Краще би не бачить,
закрити вуха, бо від жаху вмреш.
Людина чи могила - не впізнати,
наскільки крик людський не має меж.

А через рік їй двадцять мало бути.
Прийшла б нарешті та її весна,
кохання у якій могла відчути,
і ним впиватись до самого дна.

Ще через рік - малесенька дитина.
Ігорком ти напевне б назвала,
як чоловіка. Як же ти щаслива.
Раніше і подумать не могла...

Не дочекалась. Впала смерті в ноги.
(Чи ж і один такий ще упаде?)
Її любов шукатиме ще довго,
аж поки ту могилу не знайде.

Був похорон і справили помини.
Знайомі порозходились, хто де.
Їй дев'ятнадцять було тої днини,
і вже ніколи двадцять не буде.