Не вимірюю роками Я життя своє бентежне. Не люблю його без тями, А сприймаю, як належне. Це ж, мабуть, така нудота Спів урвати, щоб лічити Рік за роком аж до поту Застаріле, пережите? Треба бути нерішучим, Безпорадним, не упертим, - Щоб чекати неминучу Невблаганну силу смерті. Безнастанно днями тліти Я не хочу у тремтінні, - Що судилося у світі Віддаю без голосіння. Без усіх падінь і злетів, Поміж світлом та пітьмою, - Не лунав би спів поетів Вічно радістю сумною…
Життя, як у колись почутому анекдоті. Знайомий запитує знайомого, як його справи, а той відповідає, що його діла ніби з ліфтом - то вгору, то вниз, але часто-густо і на ремонті доводиться стояти. Ось так, мабуть, і живемо. Дякую, Якове.
Дякую вам, Пилипе. Так, чим дужче нас нагинають, тим стрімкіше розігнутися чомусь хочеться...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні», Та, як чорти, в Вальпургієву ніч Танцюють нишком на чужій руїні, Обіцянками скріплюючи клінч… Правдиво сказано...Підтримую.
та
у Вас 
1
х100