Згасає сонце... Кінчиком крила Торкнуло обрій полум’я багрове, Немов вогонь останньої любові Душі моєї нині спроквола, - Прорізує повітря вечорове Холодний блиск далекого тепла...
Прозорі тіні сірих яворів Снують у тиші сутінків осінніх, Немов мої постійні сновидіння, Яких давно позбутися хотів, Та, повний безнастанного терпіння, Себе перебороти не зумів...
Поміж хмарин, намацуючи шлях, Лаштується ген місяць у дорогу. Йому настріч, із мороку нічного, Невдовзі ранні зорі потечуть, - А я у гості ось не жду нікого, На мене не чекають теж, мабуть...
Мене також зачіпає чомусь сумний мотив вірша, Алло... Дякую вам.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
1
