Коли гуляю нині містом,
В очах моїх стоїть жура.
З дерев зриває осінь листя,
Як час листки з календаря.
Веселе літо промайнуло,
Як сон короткий навесні.
Поміж берізок клен сутулий
Мене нагадує мені.
Життя вивітрює із тіла
Останніх днів скупе тепло.
Воно і так мене не гріло,
А тільки болями пекло.
Як вітер лист по тротуару,
Жбурляла доля по світах.
Я стільки витримав ударів,
Що все згадати просто жах.
Мені найбільше перепало
По рознарядці місць блукань.
Та все минулося, мов спалах,
І вже сприймається, як дань
За цю мою печальну осінь
І зиму в неї на межі.
За те, що я живу ще й досі
Сутулим кленом у іржі…
|