Викотилось сонце із туману
І лоскоче очі аж до сліз.
Полохливий вітер, як коханець,
Стрепенувся в листячку беріз,
Де пташиним співом забриніли
Сонця бризки прямо на льоту.
Промінці летіли, наче стріли,
І єднались в хвилю золоту.
Течія тепла неслася зрана
Стрімко, непохитна навідріз…
Викотилось сонце із туману
І лоскоче очі аж до сліз.
|