Роси

Пані Люба, чудова спроба розповісти про росяний ранок. Думка зрозуміла - чисту недоторкану природу і чистоту душі треба зберегти, як найдорожчий скарб.
А ось як росяний краєвид описаний мною:

Стежина у зорі
Іскриться скрізь холодна і прозора,
Рясна, ніким не чесана краса.
Здалося: поховалися тут зорі
Й Чумацьким шляхом випала роса.
Липневим медом пахли амаранти...
А десь в тумані-рані заблукав
Той чарівник, що сипав діаманти,
Та я його слідів не відшукав.
І в лузі, як у космосі незнанім,
Стежину поміж зорі прокладав,
В сріблястім, росянистім океані,
Прямуючи в перлинах поміж трав...
Нелічені світились сонця-долі,
А потім на орбіті гострих кіс,
Мов зорепад, котились мимоволі
Нездійсненні бажання у покіс...