Я свою відчуваю провину,
Що м’який, як зволожена глина,
Що, утративши в щастя надію,
Сумно долі не милій радію.
Я свою відчуваю провину
Перед донькою також і сином
За одвічну свою несміливість,
За зневіру їх всю в справедливість.
Я свою відчуваю провину
Перед вірністю суму дружини.
За нескорену силу терпіння
І прощати мені її вміння.
Я свою відчуваю провину
Перед батьком і матір’ю нині
За натомлені працею руки
Й невеселої старості муки.
Я свою відчуваю провину
За страждання твої, Україно.
За канючливу предків похилість
І за власну свою балакливість.
Я свою відчуваю провину…
|