Колись у небуття навіки я піду,
Зринатиму лиш в спогадах краплинами дощу.
Безмежність всесвіту мене поглине враз,
Бо в світі цьому править всесильний завжди час.
Життя моє погасне, мов вогонь,
І серце перестане гучно битись,
Тепло не вийде з моїх вже долонь,
В очах промінню більше не відбитись.
Багряний захід сонця на схилі мого дня
Принишкне і згадає про все моє життя -
Про друзів і про рідних, про дім, в якому жила,
Про тих, кого всім серцем в житті своїм любила.
І дзвони церкви, де хрестилась,
Згадають душу мою грішну,
А дім, в якому народилась,
Коли піду, вже стане іншим.
З роками стане вулиця старою,
Кого любила - тих уже не стане.
Лиш в сад родинний за туманною стіною,
Сумуючи, душа моя загляне...
А я піду, не візьму в путь нікого,
Залишуся одна, як і колись,
Лише птахи співатимуть в дорогу,
Душа летітиме у неба синю вись.
...Я вже пішла, лиш птах все ще співає
Хвалебні гімни сонцю та землі. Ніщо моя душа не забуває,
Вона є вічна, тіло ж - тільки тлінь!
Мушу сказати пару слів про цього вірша. Він написаний дуже давно, коли я ще в поезії була у "підготовчій групі", просто писала душею, навіть не замислюючись про рими і строфи, тому в цьому плані він недосконалий. Вірш був написаний на одному подиху в той час, коли я занурилася у читання багатотомного доробку одного письменника, раптом відклала книгу, швиденько написала, як душа покидає тіло... і повернулась до читання. Як виявилось згодом, саме в цей день помер цей письменник... Ось така містична історія...
Містика якась, Натоліє. та й годі. Це я про твоє пояснення. Коли читав вірша, то чудово розумів його зміст, але ніяк не міг второпати - чому ти обрала для нього таку форму? Я і про склади, і про наголоси, і про рими... Коли прочитав твій коментар, то все стало на свої місця без зайвих запитань, тим паче, що краєм вуха уже чув від тебе про ту давню історію. Цікаво тепер бачити вірші із якими ти прийшла у поезію, правда...
Ні, цієї історії Ви від мене не чули, цей письменник до України відношення не має, а до Мексики... Заплутала я Вас зовсім своєю містикою А Ви, мабуть, подумали про того Поета, який багато років тому помер на моїх руках...
Так, про нього подумалося... Наталко, я скільки різної інформації увібрав у себе за короткий проміжок часу, коли спілкувався з тобою, що ще довго буду блукати поміж імен, дат, місць...
А уявляєте, якщо б Ви зі мною ще парочку годинок поспілкувались! а дехто зі мною роки довгі "витримував" . Не дарма мене мої близькі стихією кличуть, хоча я зараз дуже врівноважена стала, на барикади не лізу, майже ні з ким не воюю, мирно пописую собі віршики
Уявляю, уявляю... Після спілкування з тобою, мені днів два нічого не писалося навіть, хоча намагання й були. Але мені було легко з тобою, хоч ніяковів трохи спочатку, проте призвичаївся, заспокоївся потроху... Про стихію від рідних почула і полізла у скандинавську міфологію відразу, чи Валькірія то твоє давнє?..
Ні, Валькірія мене "охрестили" львівські поети, з якими ми творчі вечори проводили - за пою полум'яну войовничу вдачу. А взагалі Мексика до моїх поетичних уподобань не має жодного стосунку, це вже інша історія ( їх у мене багато). А щодо моєї поезії - вона в мене просякнута виключно українським духом!
Пам'ятаю про те завжди, навіть уже запитував - відкіля "рушниця" взялася на наших теренах... Ти не помилилася, коли сказала про Мексику? Я читав, що у вікінгів Валькірія була, не одна навіть, а, здається, їх тринадцять було?..
А я - стихія, що у веснах Десь заблукала не на жарт... Щоб до життя душа воскресла, Щоб повернуть до серця гарт. А я насправді - лиш здаюся, Що ношу сонце у душі, У ній - з пітьмою вічно б"юсь я, У ній - холодні йдуть дощі... У ній бувають хуртовини І водночас - пекельний жар. Сама себе здолать повинна, Не знаю - кара це чи дар? А, може, Господа прокляття, Що мене хоче відректись?... Та док горить моє багаття - Душа злітає в небовись!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
1
А Ви, мабуть, подумали про того Поета, який багато років тому помер на моїх руках...