Матусю - весно
Мені весна наснилася,їй-Богу,
А я в кожусі,наче
дід стою…
Топчу собі в
незвідане дорогу
Й ні з ким про
щастя говорю.
Вона кладе мені
на плечі руки…
Я їх вже
бачив,не згадаю,де?
Круки у небі
чорні – до розлуки
І місяць ясні
зорі спать кладе.
Колише вітер гойдалку
крилату,
В печі вогонь,як
хустка тріпотить…
Весна іде,мов
господАрка в хату…
В світлиці
стала,квітне і…мовчить.
Від сволока
гойдається колиска,
А сивина
підкралася до скронь…
Хліб на столі й
борщу пахуча миска.
Тепло у кров від
неньчиних долонь.
Життя іде ,із
долею жартує,
Вквітчає хату
рідну мою вік…
Матусю – весно,
хто на вас полює:
Чи смерть
лиха,у рясах чоловік?
Гоніть обох їх
,чуєте,-- мітлою!
Для мене ви і
щастя і любов…
Без вас нема ні затишку,спокою…
Прокинувсь я.
Де,мамо,ви? Агов!
| 
та
у Вас 
0
