Чи небо ридає, чи сльози прогіркли,
Чи Богу відомо про наші бої?
Живемо давно по нелюдяних мірках,
Уже не шукаєм щасливої зірки,
Аж стали сумні солов'їні пісні...
Чи сонце схололо, чи ми надто кволі,
Що сили не маєм недолю здолать?
Ми біль у душі витісняємо...болем,
Не маючи голосу - прагнемо соло
І втратили віру в небес благодать.
Ідем манівцями й не бачим дороги,
Бо вогник надії у серці погас.
Пора воскресити у душах нам Бога,
Знайти в собі сили здолати пороги,
Щоб небо слізьми не ридало за нас!
Моя весна давно пройшла, Та світлом повниться душа! У ній хурделиці і спеки, Адреналін від небезпеки І насолода від життя... Ще майорить мій в небі стяг!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
