Поклик крові.

Йому уже за сорок, а може й п’ятдесят.
Плекає він надію про маму розпитать.
Хоч виріс він в родині, не знав ніяких скрут,
Та стукало у грудях: чому один, чому?

Батьки його названі, сердечними були,
Про маму розказали, як все було, коли.
І марив він, і мріяв, коли прийде той час.
Як стріне його мама, сестрички, старший брат.

І ось скінчився пошук, прийшла жадана мить,
Чого душа тривожна, чом серденько щемить?
Побачив на екрані, стареньку, свою маму,
Як солі хтось насипав, в болючу його рану.

Та доля готувала не гаданий сюрприз.
На сцену йдуть двійнята, сестрички з-за куліс.
Військовий він в відставці, та стриматись не зміг.
Відкрив обійми сестрам, в струмках солених сліз.