Зрадлива мить гарує нині Ти вірив їм, немов дитині За руку крокував услід Та віра припинила свій політ Все скинуто з верхів’я даху Безжальний світ жадає краху Болить за правду давніх літ Схопив надійно клятий гніт Навіки в пам’яті хрестів Забутий плач у рані зрів Вже й ангели бояться висоти Навкруг коріння безпорадної мети І ти…твій образ тут Забудь, забудь її, забудь Ці безкінечні тіні каяття Вона одна, вона одна… І зовсім поруч – на краю Між павутиння каменем тону Ці нескінченні катування Та ні хвилини на благання Ти все зітри на віки-вічні І хоч в тенетах темноти Прозрінням вражених в каліцтві Для себе серце збережи…
|