Понурий силует,- хоча й світання.
Ти так жадав вчорашньої розмови.
Сьогодні нове все: і те кохання
Просто голодне й згадує про зови. Над рештком снів стоїть німе каміння.
Яка краса у стел,гравюр і фресок!
Остання ніч пронизана лиш лінню,
Тому світанням прокрадався безтям. На очі насідав холодний місяць,
А фігуранти зваблювали простір.
О, горе їм і як же їм протиснутись
Туди,де поїдають високості. Пантруєш душу щемом постулатів:
Як піллігрим багать буденний колір
Немає змоги хіть твою здолати
Достоту так як звабить світанковість. Мене вже зїли рими надто скорі
(за ними думка згадує про старість)
Ніколи думка не цвіла в покорі,
А лиш родила міріади марень.
| 
у Вас 
ще раз дякую