Сповідь Богомола
Ви розумієте, я хворий,
Але не завжди був таким
Лиш сила волі була квола
І всі турботи враз розвіялись як дим,
Коли із друзями я спробував курити,
Коли вважав, що кинуть зможу ще,
І знов продовжував розгульно жити,
А тіло вимагало ще і ще.
А потім спробували пити,
І нам сподобалось, ще б пак,
Тоді так легко стає говорити
І познайомитися легко так.
Ще пам'ятаю, як уперше прийшов п'яним,
Як мама мовчки відійшла,
А батько був страшним вже без обману
Його дитина ж бо уперше запила.
Тоді у клубах знов життя привільне,
Звичайні будні, незвичайні вихідні.
Спитали якось: хочеш бути вільним?
Приходь до нас розважимось в ці дні.
І я прийшов, ви розумієте так просто,
Прийшов і розгадався, як усі.
Цей день був в потойбіччя мостом,
Коли товариш в спробу запросив... Ну ну продовжуйте, я розумію,
Сказав слухач, неначе дійсно розумів.
Можливо спогади ці вам навіють
Все те, що я давно сказать хотів. Ну от, заходжу я в кімнату
І бачу три таблетки на столі,
Я щось хотів тоді сказати,
Але не зміг, про що давно жалів.
Мій друг просив: ти спробуй, це прикольно!
І про ціну нічого не казав,
А я за ним пішов безвольно-
Він проковтнув, і я за ним ковтав.
Уперше справді все було все було чудово,
Таке незвичне відчуття.
Та вже капкан для мене був готовий,
Я в нім застряг на все життя.
Десь так на п'ятий день
Відчув- пече у грудях.
І голова все дзень і дзень!
Розпитував про це у людях.
Лиш потім друг мені сказав:
Це ломка, любий, треба дозу.
Я зрозумів, що вже пропав.
І мене в'яжуть, як у кошик лозу.
Тоді пішли крадіжки і бійки,
Життя змінилось докорінно.
В очах червоними були білки,
А я хотів іще й іще невпинно.
Тоді батьки звернулися до вас,
А далі знаєте самі ви.
О Боже! Дякую тобі, ти мене спас!
І я живу! О доле! Диво!
|
та
у Вас 
0
